Учора 25 вересня весь світ відзначав День мрії. Про що сьогодні мріють діти України? До 24 лютого вони мріяли про гаджети, подорожі, конструктори, польоти на Венеру, то зараз головна мрія - це МИР і ПЕРЕМОГА України! Переглянути віртуальну дошку можна за посиланням
В умовах сьогодення вчителю варто розуміти причини деструктивних проявів у поведінці учнів, а також знати та як із ними впоратися.
Травмовані учні можуть проявляти
дратівливість і агресивну поведінку в класі. Вчителям буває особливо важко з
такими дітьми. Однак така поведінка є нормальною посттравматичною стресовою
реакцією.
Один із способів контролювати деструктивну
поведінку - ясно розуміти її причини. У той же час, ви можете спробувати
допомогти своїм учням зрозуміти, чому вони проявляють агресію в тій чи іншій
ситуації. Можна запропонувати такому учневі зустрітися після уроків, щоб
наодинці поговорити про те, що його турбує і викликає злість. Поясніть дитині,
що з нею відбувається, і розкажіть про способи контролю за своєю поведінкою.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Завжди,
коли дитина закінчує життя самогубством, винні ми — навколишнє середовище,
дорослі, які перебувають поруч з нею. Як би не важко вам було
це читати. Прочитайте.
Кількість
суїцидів серед підлітків стрімко зростає.
На сьогодні
суїцид у віці 10−24 роки — це чи не головна причина смерті
в цьому віці. Взагалі, є три основні причини смерті в цьому віці:
нещасний випадок, вбивство і самогубство. Самогубство, в залежності від
країни, знаходиться на другому-третьому місці. Які причини?
У переважній більшості випадків ситуація наступна — у молодої
людини виникає проблема (на думку дорослих вона може бути
незначною або просто незрозумілою), вона здається їй зовсім нерозв’язною і тут
може бути все що завгодно — від нещасного кохання до сварки
з друзями — (дуже часто в основі цієї проблеми,
до речі, лежить не діагностований психічний розлад), але
що найважливіше — це проблема, з якою нікуди йти.
У дитини дві основні спільноти, з якими вона спілкується, — це школа
і сім'я. І якщо цю проблему не можна вирішити ані у спільноті
школи, ані в сім'ї, то звичайно, проблема має один тільки вихід —
піти від проблем, радикально. Це і є суїцид.
Якщо
у дитини є більше спільнот, де вона спілкується — крім сім'ї
та школи — спорт, драмгурток, релігійна організація, — все
це зменшує ризик.
Чому
саме зараз суїцидів стало більше? Передусім тому, що принципово змінився
спосіб життя сучасної сім'ї. У батьків все менше можливості і бажання
спілкуватися з дітьми. Революція технологічна відбувається настільки стрімко,
що вже у віці 8−10 років діти і батьки говорять абсолютно різними мовами.
Батьки
не розглядаються дітьми як ті, до кого можна звертатися
о вирішення проблем. Доступ дітей до позакласних угруповань —
спортивної секції, гуртка тощо — вкрай обмежений. Ніхто безкоштовно
нічого робити не хоче. І ще на нас усіх зараз серйозно вплинув
фактор коронавірусу — після хвороби 25% дорослих мають психічні розлади.
Діти, дорослі — в самоізоляції, позбавлені нормального спілкування, діти,
позбавлені нормального спілкування, втрачають сенс життя. І ніхто їх
не вчить цих комунікацій. Всюди, особливо в ЗМІ, культ насильства.
Про смерть не говорять, як про однозначне зло. Взагалі слово «смерть» стає
звичним явищем з погляду ЗМІ. І це дуже небезпечна тенденція —
перекладати всю відповідальність у масовій епідемії підліткових
самогубств — на соціальні мережі.
Є
фактор соціальних мереж. Але соцмережа може проявити свій негативний вплив
тільки тоді, коли на дитину ніхто не звертає уваги. Коли
соцмережа — єдине місце, де вона може спілкуватися. Ба більше, коли
аналізуєш (за статистикою МВС) причини, які підштовхнули дітей
до самогубства, практично немає такого — «мені сказали
в соціальній мережі — піди і вбий себе». Це поодинокі випадки. Мені
здається, що численні розмови про те, що соцмережі вбивають дітей,
дорослі використовують як спробу зняти з себе відповідальність.
Але ж діти нерідко сприймають соцмережі як єдине місце, де їх готові
вислухати.
І
тут, звісно, потрібно розуміти, якщо ви не готові вислухати дитину,
навіщо ж нарікати й ображатися, і засуджувати соцмережі, де так,
часто знаходяться негідники, які, втім, готові цю дитину вислухати. І тут
хочу ще звернути увагу на важливий фактор. У всіх випадках, де
кіберполіція виявила людей, які організовували так звані «групи смерті» (принаймні,
в Україні) — це були самі підлітки, ображені на весь світ.
Тепер
конкретна інформація.
Перерахую
фактори ризику суїциду:
— Попередні
спроби суїциду;
— Депресія,
синдром панічних розладів;
— Психічні
захворювання (та ж шизофренія, коли людина може чути голоси);
— Вживання
зараз або раніше будь-яких наркотиків або ліків, які впливають на психіку;
— Доступ
до засобів самогубства (до тієї ж вогнепальної зброї);
— Втрати
родичів, друзів, домашніх тварин.
— Активні
переживання через те, що щось не вдається (багато в чому
залежить від характеру);
— Скандальна,
байдужа, важка, сумна сім'я;
— Знущання
вдома і в школі;
— Кібербулінг;
— Травми (фізичні, сексуальні,
емоційні);
— Сексуальна
орієнтація (неадекватне реагування суспільства
на невідповідність дитини нібито загальноприйнятим нормам);
— Гострі
фінансові труднощі в сім'ї. Треба сказати, що надлишок грошей —
це теж фактор ризику.
Ще раз
підкреслю — це просто фактори ризику, це не означає,
що дитина, у якої є фінансові труднощі або душевна травма —
скоїть самогубство, ні. Це свідчить про те, що якщо в житті
дитини наявні ці чинники, то дорослі, які перебувають поруч з дитиною,
повинні бути пильними.
Фактори,
які зменшують імовірність суїциду
— Висока
самооцінка у дитини;
— Позитивна
оцінка оточенням дитини — завжди профілактика проблем;
— Зрозумілі
і райдужні перспективи (коли дитина приблизно розуміє,
що з нею буде далі, що у неї попереду дуже довге і щасливе
життя, коли дитина знає, що в найближчу неділю вона поїде
на риболовлю або до бабусі на дачу);
— Наявність
співрозмовників;
— Круто,
коли там, де ви мешкаєте, є традиції доброзичливого спілкування
з багатьма людьми;
— Будь-який
досвід успіху (у навчанні, у своїх хобі) — це дуже
круто — підвищує, знову-таки, самооцінку.
Тепер
дуже важливе. Ми повинні знати ознаки, що вимагають підвищеної уваги
дорослих.
— Зміна
поведінки (замкнутість, агресія, відмова відповідати
на питання — відсутність реакції, загальна тривожність, численні
страхи, скарги на найрізноманітніші болі без конкретної хвороби,
відсутність бажань як таких, проблеми з успішністю, увагою, нові
харчові уподобання, особливо прояв інтересу до того, від чого раніше
категорично відмовлявся, втрата інтересу до попередніх захоплень, різка
зміна інтересів — «були котики — стали гробики», численні
самобичування, будь-які самоушкодження;
— Порушення
сну;
— Дитина
може почати підбивати підсумки — роздавати свої речі, просити у всіх
пробачення;
—
У житті дитини з’являється тема смерті і суїциду;
—
Клінічні ознаки депресії. У більшості випадків у дітей, які намагаються або
скоюють самогубство, є реальні психічні розлади. Як у дітей депресія
проявляється? Все погано, нічого не подобається, навіщо я живу?
Дитина майже завжди сумна, часто плаче;
—
Ризикована поведінка, або інтерес до неї. Спроби їсти і пити неїстівне.
Підйом туди, звідки можна впасти;
—
Алкоголь і наркотики, особливо якщо вони поєднуються з вищезгаданими
факторами.
Він був заснований Всесвітньою організацією охорони здоров'я спільно з Міжнародною асоціацією по запобіганню самогубствам.
Життя – великий дар, який нам дається Природою, і який не можна купити. Це єдине, що не продається, не міняється на щось, не достається просто так – воно нам дарується, тому й цінніше від усього на світі.
Саме життя – це диво, коли з маленької клітини
народжується людина. Чи це не диво? А потім дитинка росте, бачить і пізнає
навколишній світ, радіє його різноманітності, незвичності, кольоровості.
Життя
гірке і солодке, різноманітне і барвисте, часом сумне і радісне.
Але дивовижне і цікаве!
Прекрасне життя починається
з прекрасних думок, з наших
установок, з нашого позитивного мислення!
А
саме: - сьогодні я буду радісним і веселим;
-посміхнусь,
як мінімум , тричі за день;
-спробую
ставитися до людей із співчуттям;
-спробую
менше критикувати і буду більш поблажливим до помилок інших;
-щоб
там не трапилось, буду реагувати спокійно та розумно;
-буду ігнорувати всі негативні факти, що не можу змінити;
- саме сьогодні я не буду боятися бути щасливим, насолоджуватися красою, любити і вірити, що ті , кого люблю, люблять мене!!!
Ми підібрали для вас декілька вправ, які активізують
ваш мозок і збільшать обсяг пам'яті. Варто робити їх регулярно! Особливо, що
більшість з цих вправ легко впишуться у ваш повсякденний ритм.
1.
Візуалізація
Суть вправи у тому, що ви маєте створити для себе
предмет меблів, який буде допомагати вас запам’ятовувати інформацію.
Уявіть собі комод. У нього двоє дверей спереду, три
висувних ящички, дві відкриті полички зверху. Вам треба уявити цей комод
максимально чітко, його колір, текстуру та розміри. Тепер у нього можна класти
спогади. Наприклад, вам треба запам’ятати континенти на географію від
найбільшого до найменшого: Азія, Північна Америка, Південна Америка,
Антарктида, Європа, Австралія. Уявіть як ви кладете маленькі сувенірні моделі у
різні відсіки свого комоду: частину Китайської стіни у верхній ящик, під ним
Статую свободи, під нею бразильську статую Ісуса і так далі. Уявляйте усі
моделі по черзі і запам’ятовуйте у який ящик ви їх кладете. Можете уявити самих
себе, коли ви складаєте ці сувеніри, уявіть який звук вони видають, коли ви їх
кладете. Потім закрийте список континентів і відкрийте у голові свій комод. Що
ви побачите?
Спробуйте запам’ятати номери трьох авто, що проїхали
повз вас. Повторіть ці номери через 10 хв. З часом збільшуйте кількість
автомобілів.
3. Чек у супермаркеті
Отримавши чек у магазині, додайте вартість окремих
покупок і перевірте загальну суму. Спробуйте за годину перерахувати усі товари,
які ви купили і їх вартість.
4. Актори у серіалі
Запам’ятайте і запишіть з пам’яті прізвища акторів в
улюбленому серіалі. Коли дивитиметесь наступну серію, перевірте чи правильно
всіх згадали.
5. Звичний стан речей
Спробуйте робити звичайні речі по-іншому: знайдіть
інший маршрут додому від школи чи роботи, хоча б раз на день змінюйте робочу
руку (наприклад, навчіться чистити зуби лівою, а не правою рукою).
Запам’ятовуйте по 3-4 слова на день з будь-якої
іноземної мови. Якщо ви складаєте англійську чи іншу іноземну мову на ЗНО, то
варто збільшити цю кількість до 10 слів на день.
7. Слова пісень
Знайдіть слова своїх улюблених пісень і вивчіть їх.
Кожного разу, коли чуєте пісню, яку вивчили, підспівуйте чи промовляйте про
себе її слова. Краще, щоб пісні були іноземною мовою — так ви не лише
натренуєте пам’ять, а й краще вивчите мови.
8. Фотографічна пам'ять (метод
Айвазовського)
Іван Айвазовський — великий художник-мариніст, який
міг у своїй уяві зупинити рух хвилі і перенести його на полотно. Щоб досягнути
такого ефекту, художник дуже багато спостерігав за морем.
Щоб тренуватись за методом Айвазовського, вам треба протягом 5-ти хвилин
дивитись на предмет, пейзаж або людину. Заплющити очі і подумки відтворити
кольоровий образ цього предмета настільки точно, наскільки це можливо. Для
покращення результатів від тренування, можете цей предмет намалювати.
9. Вірші
Вивчення на пам'ять віршів добре тренує ваш мозок.
Поставте собі за мету вивчити усі вірші, які входять у програму ЗНО з
української літератури. Наприклад, по одному на тиждень. Старайтесь при
вивченні зрозуміти сенс вірша, подумати над прийомами, що використовував автор.
10. Підслуховування
Удачі в розвитку пам'яті!
Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?
ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз
діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу
від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень.
До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього
питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо
старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків
психологічної допомоги.
2. Ідеально,
якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями,
чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби
мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому
складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад,
разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
3. Ми
маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми
тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з
половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох
місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже
терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
4. Треба
просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа
техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших
дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати
предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) –
ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо
впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і
таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це
нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День
не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа –
це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе
незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із
додатковим покаранням.
2. У
дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в
неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою
на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі
зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час
перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги
до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату
підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не
підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати,
щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо
її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин,
підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте
вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У
мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого
повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї
знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря,
тим гірші результати навчання.
5. Часто,
коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно
починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше
завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально
скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також
– розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей.
Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані
тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається
то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто
дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи
складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в
діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є
діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина
їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок.
У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в
урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не
факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють
миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким
дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість,
є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються”
не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого
разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають
наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а
складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику
– якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли
ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо
пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина
грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або
дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10
хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до
людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у
режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це
програшний спосіб.
У
початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться
заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в
дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але
в 2-3 класах він уже напрацьовується.
1. Нам
важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це
неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і
намагатись його дотримуватись.
2. Треба,
щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір,
“кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована
на навчання.
3. Важливо,
щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник
телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще,
аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь
напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є
конфлікти.
4. Оптимально,
коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить
дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в
умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо,
що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям
важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми
справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до
дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки
– між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно,
якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове
середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба
дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас
уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для
себе принагідно.
7. Ми
пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж
зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод
“зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо
потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для
підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не
о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє
здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки
чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з
підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше.
Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний
звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь
денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим
краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер
чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку
важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз
перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її
взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми
можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним,
що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби
твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде
ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки
часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не
треба?”.
4. Треба запитати
підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу
зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба
поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу
до особистого простору підлітка.
5. Якщо
підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також
важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не
даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток
може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не
робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй
є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються
зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з
дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй
кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
Учні
старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і
дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина
буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут
ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили,
різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
1. Дитина
старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже
має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми
вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо
ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна
допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур
психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17
років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна
мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо
ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати,
щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей
може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається
напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на
комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми
вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз
непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.
