Батькам

ЗАХИСТИМО дітей в інтернеті!

Діти припиняють слухати батьків, 

якщо не отримують визнання хороших дій.

     

    Коли діти не слухаються, то більшість батьків бажали б не карати своїх дітей, але не знають інших дієвих методів. Для того, щоб використовувати якісь методи впливу на дітей, давайте спробуємо зрозуміти мотиви їх поганої поведінки.

     Спілкуючись з батьками з приводу поведінки їх дітей можна помітити, як багато уваги вони приділяють їх негативній поведінці. В присутності дітей вони розповідають про неї своїм близьким, знайомим, спілкуючись особисто або телефоном: «Такий шумний, занадто активний», «Після роботи ніякого спокою, весь час чіпляється з питаннями». А дитина продовжує так себе поводити, наче виправдовуючи ту характеристику, яку їй дають. Більшість батьків навіть не помічають, як часто вони висловлюються з приводу поганих дії дитини. Тому діти просто не слухають їх. Доки дитину осипають негативними зауваженнями, не можна очікувати від неї співпраці.

     Негативні зауваження, які роблять дитину "глухою":

-        не грайся з їжею;

-        коли нарешті ти виростеш?;

-        шкода, що ти - не дівчинка;

-        ти не прибрав свої книжки на полку;

-        не ображай сестричку;

-        у тебе в кімнаті безлад;

-        чому я завжди повинна нагадувати, щоб та надів шапку?;  

-        ти мене не слухаєш;

-        не ходи туди;

-        не бігай по кімнаті, як угорілий;

-        якщо ти будеш себе так поводити, з тобою ніхто не буде дружити;

-        тине сказав "спасибі";

-        їж із закритим ротом;

-        ти занадто багато дивишся телевізор;

-        зроби музику тихіше, у мене болить голова;

-        ти нічого не можеш зробити як слід;

-        цього разу постарайся запам’ятати;

-        тихіше, не бігай так швидко;

-        не будь дурнем;

-        з тобою неможливо розмовляти;

-        так у тебе нічого не вийде;

-        це ти в усьому винен.

     Одна із розповсюджених причин поганої поведінки – реакція батьків на непослух. Якщо батьки приділяють багато уваги саме негативній поведінці, то діти і продовжують вести себе негативно. Покарання призводять до того, що дитина більшою мірою зосереджується на негативній поведінці, а не на позитивній.

Що робити?

     Приділяйте більше уваги позитивній поведінці дитини, тоді вона буде поводитись позитивно, заохочуйте позитивну поведінку. Замість того, щоб вишукувати помилки дитини, "ловіть" її на моментах, коли вона робить щось добре.

     Для дітей 4 - 9 років складіть карту домашніх обов’язків. В кінці дня перегляньте список і поставте зірочки проти виконаних дитиною обов’язків. Домовтесь, що коли дитина набере певну кількість зірочок (20-30), то спеціально для неї Ви зробите щось хороше. При цьому успіх дитини супроводжуйте своїми позитивними емоціями, натхненням, підбадьорюванням. Якщо дитина щось не виконала з обов’язків, то залиште напроти відповідного рядка пробіл, без особливих Ваших негативних емоційних  реакцій.  

     Замість того, щоб зосереджуватись на проблемах дитини, краще спонукайте її вирішувати їх самостійно, спрямовуючи в потрібне русло. Ось декілька прикладів, як можна спрямувати дитину.

Негативне зауваження: «Ти мене не слухаєш» - спрямовуюча фраза: «Будь ласка, слухай мене уважно".

Замість: «Я хочу, щоб ти...», скажіть: «Роби, що я кажу, будь ласка»

Замість: «Подивись, як ти одягнений», скажіть: «Може ти надягнеш сорочку в клітинку? Вона пасує до цих штанів».  

Замість: «Так у тебе нічого не вийде», скажіть: «Давай подивимось, чи не можна зробити це іншим способом».

Замість: «Не будь дурнем», скажіть: "Давай-но іще раз розберемося в цьому уважніше".

Замість: "Іди повільніш. Не бігай", скажіть: "іди, будь ласка, повільніше".

Замість: "Який же ти егоїст!", скажіть: "Я хочу, щоб ти пам’ятав про правила хорошого тону".

    

Безумовно, батькам доводиться поправляти своїх дітей, та при цьому слід менше зосереджуватись на негативних характеристиках їх дій і частіше давати їм можливість покращити поведінку. Коли поправили дитину тричі похваліть її за позитивну поведінку. Діти такі самі люди, як і ми, лише маленькі.

КАК ПОМОЧЬ РЕБЕНКУ СПРАВИТЬСЯ С  НЕГАТИВНЫМИ ЭМОЦИЯМИ?

Иногда ребенок испытывает негативные эмоции – страх, тревогу, гнев. И родители, переживая, не знают, как ему помочь справиться с ними. Многие боятся сделать что-то неправильно, а при любом затруднении бегут за советом к друзьям или психологу. 

Ребенок же, чувствуя их неуверенность, беспокоится еще сильнее, и эта тревога сразу же проявляется в его поведении. На самом деле, родителям свойственно себя недооценивать, они знают своего ребенка, его особенности и часто даже интуитивно понимают, что именно нужно сделать, чтобы помочь.

Есть несколько простых методов, которые помогут детям от трех до 12 лет справляться со своими чувствами (обидой, ревностью, разочарованием) или преодолевать бессознательные страхи (страх перед расставанием, боязнь неудачи или соперничества...).

1) Спросить «Того, кто все знает»

Этот метод основан на идее коллективного бессознательного, согласно которой каждый из нас с рождения несет в себе весь опыт человечества. Эту часть психики можно назвать «Тот, кто все знает» и научить ребенка обращаться к нему за помощью. Например, робкий ребенок не сможет объяснить, почему он боится подходить к другим людям. Бесполезно расспрашивать его об этом или рассказывать, как лучше действовать. Для начала вы предлагаете вместе с ним выбрать, что (или кто) мог бы олицетворять мудрую фигуру «Того, кто все знает». К примеру, животное, сказочный герой или предмет. А затем рассказать ребенку, что он может обращаться к этому персонажу за советом каждый раз, когда ему становится страшно, неприятно или трудно. Взрослым будет интересно узнать, что отвечает бессознательное, но лучше не настаивать. Решения, которые оно предлагает, обычно оказываются разумными и действенными. Многие родители из тех, кто пробовал применить эту игру, были удивлены, насколько уместными оказались найденные ответы.

2) Сочинить свою сказку

Решение многих детских трудностей и конфликтов можно найти в волшебных историях. Непросто объяснить ребенку, что с ним происходит, но он легко узнает себя в герое сказки, кем бы тот ни оказался – Мальчиком-с-пальчик или испуганным поросенком. Метафора – это язык бессознательного, и потому сказочные истории так нравятся детям. Они утешают, дают надежду и показывают выход из сложной ситуации. Вы можете сочинить для ребенка сказку, в которой речь будет идти о таких же, как у него, проблемах – застенчивости, страхе, ревности. Ее героем может стать не только ребенок, но и животное или любой предмет. Нужно наделить его похожим характером, добавить узнаваемые детали, которые помогут ребенку идентифицировать себя с героем сказки. Он будет сталкиваться с похожими трудностями, но выйдет победителем благодаря уникальному свойству, о котором он даже не подозревал. Развязка истории всегда положительная. Сочинительство обращено к собственному бессознательному родителей, которое напрямую связано с бессознательным ребенка. И потому терапевтической пользы от сказки, придуманной родителями, гораздо больше, чем от традиционной, с прописными истинами.

ПОМНИТЕ! 

Важно, чтобы, занимаясь с ребенком, взрослые были расслаблены и спокойны: чувствуя это, дети тоже успокаиваются и начинают больше доверять себе.

3) Посетить волшебный мир 

Фантазируя, дети легко переносятся в мир радости и благополучия. Цель этого метода – научить их чувствовать себя в безопасности и создавать особенное пространство, «волшебный мир», в котором возможны (и будут происходить) положительные изменения. Чем больше в этом мире конкретных деталей, подробностей, тем легче и быстрее ребенок будет попадать в него.

Можно предложить ему закрыть глаза и представить, как он отправляется в какое-нибудь знакомое и приятное ему место, где он чувствует себя хорошо и спокойно. Лучше, если он сам выберет способ передвижения – лошадь, ракета, ковер-самолет или что-нибудь другое». Для более полного погружения попросите его обращать внимание на то, что он видит, слышит и ощущает. Цвет, запах, вкус и прочие детали помогут сделать волшебное пространство почти настоящим. На это необходимо время, поэтому не торопитесь сами и не торопите ребенка. После возвращения из воображаемого путешествия обязательно расспросите его о том, что с ним происходило, какие чувства он испытывал. «Это был лес или море? Тебе было тепло? А звери там были?» Заканчивая, обязательно спросите, вернулся ли он обратно и все ли с ним сейчас в порядке. В этот мир можно отправляться снова и снова, сначала с помощью родителей, а затем, освоившись, самостоятельно.

4) Помочь расслабиться 

Релаксация помогает справляться с трудностями, которые проявляются телесно, – непоседливость, вспышки гнева. Этот метод необходим прежде всего тем детям, которые не уверены в себе и часто тревожатся. И тем, кто бывает агрессивен: некоторым детям мир кажется настолько опасным и ненадежным, что они, не выдерживая, нападают первыми. Расслабление снижает агрессию, физическое и эмоциональное напряжение и приносит долгожданный отдых». Ребенок оказывается в состоянии полусна, откуда ему легче «войти» в мир фантазий или слушать терапевтические сказки. Релаксации помогают негромкая спокойная музыка и успокаивающие запахи (лаванда, душица, мелисса). Предложите ребенку устроиться поудобнее и дышать животом – это легче сделать, если представить, что в животе находится воздушный шарик, который надувается на вдохе и сдувается на выдохе. Взрослый может показать это на себе не только для примера, но и для того, чтобы расслабиться самому. Воображение – хороший помощник для расслабления. Можно предложить ребенку притвориться, что он снежная баба... У него есть голова, туловище, две торчащие в стороны руки, и он стоит на крепких ножках. Под лучами солнца баба постепенно тает, сначала голова, затем одна рука, другая… И вот она уже превратилась в лужицу... Для первых сеансов необходима помощь взрослых, но затем ребенок может расслабляться самостоятельно, например в школе, перед тревожащим его событием.

5) Выразить переживания 

Чтобы освободиться от негативных эмоций и почувствовать себя легче, ребенку необходимо их выразить. Но дети часто отказываются говорить о них, они могут еще плохо понимать себя или, зная, что некоторые переживания не одобряются, скрывать их от взрослых. Любые творческие занятия помогают обойти эту трудность. Предложите ребенку нарисовать или вылепить то, что ему неприятно или пугает его. Теперь ему будет гораздо легче рассказать, что это, какое оно. Напомните ему, что допустимы любые чувства и фантазии. 

В момент рассказа родителям достаточно быть внимательными и заинтересованными слушателями, которые тактичными вопросами «достанут» из сына или дочери как можно больше переживаний. Но какими бы ни были чувства ребенка, их нельзя оценивать, осуждать или исправлять. После того как ребенок закончит рассказывать, он может сделать со своим «произведением» все, что захочет, – разорвать, скомкать, уничтожить... Пусть он представит, как одновременно с этим разрушается и ситуация, которая его тревожила. Следующая задача – заполнить опустевший «сосуд» положительными чувствами. Предложите слепить или нарисовать то, что ему нравится, из неприятного события сделать приятное, как это часто случается в жизни.

Источник: http://detskoe-menu.com/kak-pomoch-rebenku-spravitsya-s-ne…/

Мобільна залежність у підлітковому віці 

  

Ваша дитина останнім часом стала неспокійною й метушливою? Гарний настрій у неї з'являється тільки тоді, коли вона тримає в руках мобільний телефон або планшет? Вона не може зосередитися, а її успішність у школі падає? Якщо ви відповіли позитивно хоча б на одне з цих питань – вірогідно, у вашої дитини є мобільна залежність.

    Останнім часом мобільні пристрої відіграють величезну роль у житті підлітків. Мобільний телефон й планшет стають для них джерелом розваг, дають відчути себе супергероями, підвищують рівень адреналіну. У той же час підліток стає залежним від ґаджетів й більше не може без них обходитися. Настрій підлітка безпосередньо залежить від мобільних пристроїв. Без них він більше не може повноцінно насолоджуватися реальним життям.

    Найнебезпечніше в такій ситуації – несерйозне ставлення батьків до цієї проблеми, які починають звертати на неї увагу тільки тоді, коли в дитини з'являються явні ознаки залежності, як при алкоголізмі й наркоманії.

Симптоми мобільної залежності

   Мобільна залежність заважає дитині досягати її життєвих цілей. Вона перетворює підлітка на ледачу людину, яка нудьгує та бачить єдиний сенс свого існування у використанні ґаджетів. Зверніть особливу увагу на поведінку дитини.

     Про існування мобільної залежності у вашої дитини варто задуматися при наявності таких ознаках:

-Крім мобільних пристроїв у підлітка немає інших інтересів, а ті заняття, які йому подобалися раніше (наприклад, ходити в кіно або грати у футбол), більше не викликають інтерес.

-Він постійно сперечається, щоб довше пограти на смартфоні або планшеті. У суперечках підліток завзято відстоює свою позицію й не може об'єктивно дивитися на ситуацію.

-Дитина виглядає засмученою, коли не має доступу до свого мобільного аккаунту, й радіє, коли отримує доступ.

-Вона обманює про те, скільки часу грала з мобільним пристроєм. 

Побічні ефекти мобільної залежності

     Мобільні технології об'єднують країни й різні групи людей. З іншого боку, мобільна індустрія відповідальна за те, що ізолювала підлітків від зовнішнього світу, зробила їхнє життя сірим і самотнім. Така залежність для підлітків загрожує серйозними наслідками:

-Ожиріння. Постійне використання ґаджетів веде до сидячого способу життя. Підлітки днями безперервно сидять на дивані, харчуючись фаст-фудом у перервах між іграми. У довгостроковій перспективі це призводить до нестачі фізичної активності та ожиріння. У свою чергу, ожиріння може стати причиною серцево-судинних захворювань, цукрового діабету або артриту.

-Агресивність. Недавні дослідження показали, що підлітки, які багато грають у жорстокі, агресивні ігри на мобільних пристроях, схильні проявляти агресію у ставленні до однолітків. Також вони схильні до грубого й неввічливого ставлення до вчителів.

-Проблеми з поведінкою. Батьки дітей з мобільного залежністю часто зіштовхуються з безліччю неприємних ситуацій: діти ображають один одного, підглядають паролі батьків й таємно їх використовують. Переглядають заборонені сайти, а коли втрачають до них доступ, намагаються отримати його назад, використовуючи паролі батьків. Щоб отримати доступ до комп'ютера, брешуть батькам, що їм потрібен Інтернет для підготовки до уроків. Замість цього вони грають у комп'ютерні ігри. Коли дитині кажуть встати з-за комп'ютера або відкласти мобільний пристрій, у неї відбуваються спалахи гніву. Також діти постійно змагаються за право посидіти за комп'ютером або пограти на планшеті.

-Порушення сну. Мобільні пристрої заважають нормальному режиму сну в дітей. Постійне смс-листування займає в них частину нічного часу. Тому вдень діти можуть відчувати себе втомленими. У них спостерігаються проблеми з концентрацією, через що знижується успішність у школі.

-Проблеми у стосунках з тими, хто їх оточує. Стаючи все більш залежними від мобільних пристроїв, підлітки прагнуть володіти найсучаснішим ґаджетом, незалежно від його вартості. Тому залежний підліток стає більш меркантильним у стосунках. У суспільстві, де цінується взаємодопомога й безкорисливість, він часто відчуває себе самотнім. Йому важко заводити нових друзів, він віддаляється від сім'ї та близьких людей.

Як подолати мобільну залежність 

     Мобільна залежність «убиває» весь вільний час підлітка. Але суперечки й аргументи не дають належного результату. Для подолання мобільної залежності необхідний цілісний конструктивний підхід, який допоможе підлітку почати жити за новим розпорядком.

Почніть з таких заходів:

-Не вступайте з підлітком у суперечку, чітко встановіть часові межі, коли він може користуватися ґаджетом. Якщо підліток просить посидіти за комп'ютером на годину довше – скажіть йому, що завтра він зможе грати на годину менше. Слідкуйте, щоб установлені обмеження чітко виконувалися.

-Заохочуйте дитину, якщо вона чесно дотримується встановленого розкладу.

-Проводьте час із дитиною. Якщо ви бачите, що вона відчуває себе самотньою або нудьгує, запропонуйте їй разом погуляти в парку. Під час прогулянки вимкніть свої мобільні пристрої та приділіть увагу дитині.

-Якщо в результаті всі докладені зусилля не принесуть належного результату, зверніться до психолога, який зможе запропонувати більш професійний підхід до вирішення проблеми. -Зазвичай робота психолога з мобільною залежністю дитини складається з трьох складових: навчання здорового використання мобільних пристроїв, розвиток життєво важливих навичок та здоровий спосіб життя.

-Якщо ви хочете відучити дитину від пристрасті до мобільних пристроїв – придивіться до власної поведінки. Можливо, ви побачите причину, через яку дитина втікає у віртуальний світ. Покажіть дитині світ, який існує за межами монітора її планшета. Дозвольте їй відчути радість й задоволення від простих речей. 

Батькам дошкільника  "Як провести вихідні дні"

     Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й психологічно. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.

Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні.

Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?

     По-перше, необхідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати". Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

     Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні звертати увагу на все живе, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

     По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

      Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокійте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

     Батьки, які люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

         

 Про приклад батьків

Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе.

ЯК ПРАВИЛЬНО КАРАТИ ДИТИНУ     

Є види покарань, які до дитини ніколи і ні за яких умов застосовувати не можна

Погрози та залякування - у жодному разі у вигляді покарання дитину не можна залякувати або погрожувати їй, так як це може призвести до серйозних психологічних розладів, розвитку неврозів тощо. Також такий вид покарання дітей може привести до абсолютно протилежних бажаних результатів: через деякий час дитина побачить, що загрози не виконуються, а значить, їх можна пропускати повз вуха.

Жорстокі фізичні покарання - всього років сто тому вважалося, що серйозні фізичні покарання дітей - це єдиний вид покарань дитини, яка забезпечить її правильне виховання. Однак, сьогодні вже всі фахівці твердять, що карати дитину фізично просто не можна. З іншого боку, мова йде про серйозні фізичні покарання, і ми не згодні, що стоїть зовсім виключити з видів покарань дітей всі методи фізичного впливу. Без них у вихованні дитини, як не крути, а не обійтися. Так, багато хто скаже, що на заході в більшості сімей фізичні покарання дітей не застосовуються, але, на це можна відповісти, що і виховання старших «діточок» в західних країнах залишає бажати багато кращого. Не варто бездумно йти на поводу у неперевірених часом думок західних психологів. Карати дитину за допомогою фізичного впливу періодично просто необхідно, але це не повинно бути жорстокістю. Все має бути в міру і караючи свою дитину, варто пам'ятати про це.

Залишати проступки без уваги зовсім - це також погано, як і надмірно суворо карати дитину. Якщо Ви не будете пояснювати дитині, що добре, а що погано, вона буде засвоювати це вкрай повільно, а може і зовсім подумати, що така поведінка - норма. Ось тут-то знову й випливає питання, карати дитину чи ні? Відповідь очевидна: після першої роз'яснювальної розмови - так, карати. Дитина повинна знати, що після негідної поведінки обов'язково настануть наслідки у вигляді покарання. А от як карати дитину читайте далі.

Як правильно карати дитину

ПОКАРАННЯ ДІТЕЙ - ПАУЗА

Власне це навіть не є способом покарати дитину, а просто спосіб припинити дитячі капризи або пустощі. Метод вкрай простий - просто відправте дитину в відокремлену кімнату подумати про свою поведінку (горезвісне: йди до себе в кімнату або куток) . Тільки пам'ятайте, що карати малюків так не можна. У разі якщо дитина дуже мала, то можна самим вийти з кімнати. Нагадаємо, що цей метод не є дитячим покаранням у прямому сенсі цього слова, але припинити дитячі капризи і витівки він здатний, так як дитина за цей час охолоне. Такий спосіб «карати» дитини відмінно підійде у випадках, коли діти намагаються маніпулювати батьками, привернути їх увагу. Однак пам'ятайте, що карати дитину, таким чином, надовго не варто, так як маленька дитина через деякий час просто забуде, за що його покарали, а більш дорослий задумається про покарання і відносно батьків до нього. Не перестарайтеся.

КАРАЄМО ДИТИНУ, ПОЗБАВЛЯЮЧИ ЇЇ УВАГИ

Запам'ятайте, що дитина дуже егоцентрична, тому вона постійно намагається привернути до себе увагу. Як ми вже писали, пустощі дитини або істерику «на публіку» можна припинити, залишивши дитину на якийсь час на самоті. Проте можна і покарати дитину відсутністю уваги, тобто просто не звертати на її викрутаси ніякої уваги, щоб вона не тільки зрозуміла, що подібна тактика не принесе жодних результатів, але і зробить ще гірше. Повірте, для дитини позбутися уваги - це дуже болісно. Так, що можна ось так от м'яко карати дитину, заодно і пояснити їй, що його істерики марні. Дуже непоганий метод «м'якого» покарання дітей. Але, перед тим як почати ігнорувати дитини необхідно обов'язково пояснити йому, що Ви ось так вирішили покарати його, а не тому, що у вас поганий настрій. Дитина повинна зрозуміти, де причина, а де наслідок, що так її Ви і будете карати за демонстративні істерики. Просто скажіть дитині, що від цього самого моменту, ось за це і це я з тобою розмовляти не буду. Все, просто займайтеся своїми справами. Також необхідно визначитися самій і поставити дитину до відома, скільки Ви будете карати її подібним чином. Приклад: я не буду з тобою розмовляти доти, поки ти не збереш всі свої іграшки.

http://winter.at.ua/publ/poradi_psikhologa_batkam/1-1-0-5

Готовність до школи

Як підготувати дитину до школи

     Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім’ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки дитини та її сім’ї до нових умов.

     Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

     Батькам слід звернути увагу: якщо дитина недостатньо готова до навчання, але навчається добре – це часто досягається дуже дорогою "фізіологічною ціною": виникає значне напруження різних систем організму, яке призводить до стомлення, перевтоми і, як результат, розладу нервово-психічної системи.

Фізіологічна готовність

     Народна мудрість свідчить: "У здоровому тілі – здоровий дух". І це дійсно так. Навчання у школі потребує від дитини напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п’ять-шість годин за партою. Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні виконання домашніх завдань, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і ви зрозумієте, що здоров’я першокласника повинно бути не просто добрим, а відмінним.

     Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

     Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це не є єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними.

     Психологічну готовність до школи поділяють на особистісну, вольову та інтелектуальну.

     Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садок і залишились на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

     Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

     Важливим є те, що майбутній школяр "починається" з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий. Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки по­винні приділити особливу увагу. Важливо навчати дитину взаєминам з однолітками, ство­рити вдома таку атмосферу, щоб маля почувало себе впевнено і йому хотілося йти до школи.

     Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи "підготувати" малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають учитель, шкільний режим, програма.

     До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь "дорослого" завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труд­нощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослими та дитиною.

     Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають "пальму першості", адже розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, її "напхали" знаннями, вона рахує до ста і навіть більше. Але інтелектуальна готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє середовище. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, особливо рухів руки і пальців. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робтити висновки, аналізувати.

     Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік "чомучок". Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Бажано завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. Нажаль, батьки часто не відповідають на постійні дитячі питання – це і є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині "готових" знань, навіть тоді, коли вона сама може з’ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом з дити­ною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розумові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

     Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередитися на копіткій роботі.

      Підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальним знанням і вмінням, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей, пізнавальних інтересів, у формуванні вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

      Часто виникає запитання: а хто ж має здійснювати цю підготовку – батьки, сім’я чи вихователі дитячого садочка? Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. У дитячому садочку у дітей формують багато корисних вмінь і навичок, але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі [5].

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

-        Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: "Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд".

-        Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні і життєві інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри, обговорення сімейних проблем).

-        Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи на інший продукт).

-        Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему".

-        Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

-        Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

-        Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

-        Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

-        Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

-        Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

Правило 1

     Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

     Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати дитині фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма.

     Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

      Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

      Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Вона не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, – обов’язково хваліть! Підтримуйте, не сваріть за неакуратні записи у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.
4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11. Визнайте право дитини на помилку.
12. Думайте про дитячий "банк" щасливих спогадів.
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

     Батькам у взаєминах зі своїми дітьми варто зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

      Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не пригнічувало її?

Правило 1. Заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи", "постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі "газ" і натиснути одночасно гальма.

Правило 2. Не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьо­му не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми при­­мушуємо її – вона вчиться, але стає "зубрилкою" і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3. Безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі, долати невдачі. А як же ставитися до невдач?... Вона вас засмучує і… все.

Правило 4. Не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й недоцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. Вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7. Хваліть виконавця, а критикуйте виконання. Дитина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. Ваша оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та успіхами сусіда Івана.

Правило 9. Не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Немає такого двієчника, якого немає за що похвалити.

Правило 10. В морі помилок завжди є острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11. Ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12. Не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В багатьох випадках така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але часто так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активнї праці в навчанні.

      Для того, щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.
2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.
3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.
4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Не використовуйте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.
5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.
6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу –1,5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2,5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.
7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.
8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.
9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, яку вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але ваші оцінки мають бути такими: "задоволений" та "незадоволений". Можна додати слово "дуже". І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.
12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.
13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах.
14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні і поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки та різні види морального заохочення.
15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

      Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька. Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними. Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам і вашим дітям!

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

1.      Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки дитини.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.
3. Не позбавляйте дитини ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, поваги до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: "Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас".
6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.
8. Навчайте не того, що може сама дитина, а того, що вона може опанувати за допомогою дорослого.

Рекомендації батькам щодо розвитку пам’яті у дітей молодшого шкільного віку

     Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати погіршується.

      Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

      Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

     Постійне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повто­рен­ням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кро­ком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

     Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

     Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

     Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

     Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

     Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

    Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

     Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

     Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

     Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи "Школи ейдетики".

     Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

Як розпізнати ризик суїциду в підлітків

   У підлітковому віці дитина переживає бурхливий емоційний період. Етап становлення її окремої й незалежної особистості рясніє перепадами настрою й дуже часто містить суїцидальні думки. 
   Як розпізнати, що дитина планує розлучитись із життям, перш ніж буде занадто пізно?   Думки про самогубство, на диво, виникають у дуже великої кількості підлітків. За підрахунками дослідників, етап планування суїциду переживає практично кожна четверта дитина. 
   На жаль, якщо ми не розпізнаємо ознак самогубства, яке насувається, або якщо батьки недооцінять помічених ними симптомів суїцидальних намірів, це може призвести до трагедії. 
   То ж яка поведінка дитини може свідчити про ризик суїциду?  Невід'ємним елементом стану, супутнього формуванню суїцидальної поведінки, є пресуїцидальний синдром. Його симптоми досить помітні для уважного спостерігача, ігнорувати їх у жодному разі не можна.  
    Тривожними для батьків повинні бути такі ситуації:
- розмови про самогубство – якщо підліток говорить про самогубство, то це не просто «такі собі роздуми». Такий симптом не можна недооцінювати. Найчастіше розмови про самогубство - це крик про допомогу, бажання звернути на себе увагу. Якщо цього не зробити і проігнорувати дитину, вона більше не знайде у своєму арсеналі інструментів якогось іншого способу звернути увагу на себе і свою проблему. В результаті, може зробити суїцидальну спробу;
- розмови про суїцидальні думки в однолітків, подруг або однокласників - іноді дитина не каже про самогубство прямо. Вона може розповісти про чужі наміри розлучитися з життям. Така поведінка може завуальовуватися розмовою, а іноді й бути ризикованою, оскільки сильний емоційний зв'язок підлітка з однолітками може сіяти небезпечне «насіння» в їхньому співтоваристві;
- надмірна самокритика й переживання із приводу своїх поразок і невдач, дуже низька самооцінка підлітка, бачення джерела всіх проблем у самому собі, які показують, що дитина почуває себе нікчемною, нічого не вартою й не бачить шансів змінити цю ситуацію, – це також застережливий сигнал. Перед суїцидом завжди відбувається звуження свідомості, яке призводить до того, що майбутній самогубець просто не бачить іншого виходу із ситуації, окрім як піти із життя;
- захоплення кумирами, які вчинили самогубство. Батьки повинні бути особливо уважними в тих ситуаціях, в яких кумир дитини (музична зірка, медійне обличчя, актор/актриса кіно) позбавив себе життя. Після кожного самогубства зірки з'являється так званий синдром Вертера, тобто підвищена кількість самогубств серед шанувальників (фанатів) свого кумира;
- прослуховування «похмурої» музики, читання літератури, сюжети якої, так чи інакше торкаються теми суїциду, теж можуть свідчити про зацікавленість смертю й самогубством;
- раздарювання важливих речей друзям або своїй сім'ї. Протягом дуже короткого періоду до суїциду дитина намагається «попрощатися» зі своєю сім'єю та друзями. Попередженням повинні служити ситуації, коли підліток віддає свої особисті дрібнички й ті речі, яких ще кілька тижнів тому за жодні скарби світу не позбувся б;
- соціальна ізоляція. Період дорослішання – це період інтенсивного спілкування. Відсутність друзів і практично повне соціальне відчуження дитини можуть бути важливими симптомами. Якщо вона цілими днями не виходить з дому, ні з ким не зустрічається, ні про кого не розповідає, варто звернути увагу на присутність інших симптомів наявності суїцидальних думок;
- депресивний стан – печаль, зниження енергетичного потенціалу, утрата апетиту, надмірна сонливість та інші симптоми депресії завжди повинні викликати більшу настороженість батьків і готовність прийти на допомогу своїй дитині.

«Проблема насильства над дітьми дошкільного віку»

   В різні часи і в різних культурах розвиток суспільства супроводжувався появою парадоксів і протиріч. Один із унікальних парадоксів 21-го століття пов'язаний з відношенням суспільства до дітей. Цивілізовані країни витрачають багато коштів, прагнучи підвищити рівень народжуваності, в той час як суспільство і спеціалісти б’ють тривогу з приводу збільшення випадків насилля над дітьми. Невипадково останнім часом на сторінках наукової преси, газет та журналів, радіо та телебачення обговорюються питання про суть насилля в суспільстві. Вразливість дітей і можливість створення для них безпечних умов життя.
   Практично кожну дитину карали в дитинстві батьки, педагоги чи родичі. В свідомості дорослих людей склався досить стійкий стереотип: без застосування покарання виховати дитину неможливо. Однак, практика показує, що не всяке покарання допомагає досягненню благородної мети – виховання. Більш того, форми покарання, які обирають батьки в процесі виховання дитини, можуть заподіяти тяжку шкоду особистості дитини.
   Покаранням вважається певний вплив, спрямований на усвідомлення людиною свого вчинку. Специфіка покарання розпізнається по двом ознакам:
1. Покарання повинно бути справедливим, відповідним вчинку.
2. Покарання не повинно принижувати людську гідність, а той, хто карає, будь-то батьки, педагог, чи хтось інший, не повинен прагнути до влади над жертвою. ПОРУШЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦИХ ОЗНАК ПЕРЕТВОРЮЄ ПОКАРАННЯ В НАСИЛЛЯ.
   В реальному житті ці ознаки стираються, або ігноруються тими, хто карає.
   Домашнє насилля – це свідома поведінка людини, за допомогою якої вона досягає абсолютної покори і контролю над дітьми. Причин насилля над дитиною багато. Психологи, перш за все, відмічають наступні: Рукоприкладство батька до доньки пов’язане з проблемами сексуального характеру. За допомогою фізичного покарання він знімає з себе тягар незадоволених потреб, або відшкодовує моральний збиток від поганих відносин з дружиною. Жорстоке відношення батька до сина пояснюється суперництвом через кохання дружини. Жінка здійснює насильство над своїми дітьми, взявши за приклад батьківську сім'ю. Жорстоке покарання стало для неї стереотипом виховання. Всі ці причини ховаються у підсвідомості людини. Дуже часто батьки карають своїх дітей за неслухняність. Насилля, жорстоке поводження з дітьми відбувається за стінами рідного будинку, там, де сторонні цього не бачать. Ризик насильства зростає, якщо у батьків спостерігаються такі психологічні характеристики як ригідність ( складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини), домінування, тривожність, роздратованість (особливо на провокуючу поведінку дитини), низька самооцінка, депресивність, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації. Негативне ставлення батьків до оточення та неадекватні соціальні очікування стосовно дитини. Низький рівень соціальних навичок. Відсутнє вміння вести переговори, вирішувати конфлікти й проблеми, справлятися зі стресом, просити допомоги в інших. Насильство над дітьми є сімейною таємницею, яка ретельно приховується і не обговорюється відкрито.
   Ризик застосування батьками насильства по відношенню до дітей збільшують виражені у них психопатологічні відхилення, знервованість, депресивність, схильність до суїцидів. Алкоголізм та наркоманія батьків і, як наслідок, психофармакологічні проблеми й афективні порушення: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, порушення координації, послаблений контроль над своєю поведінкою, зниження критики, зміни особистості та ін. проблеми. Відсутність належних батьківських навичок і почуттів. Дефіцит батьківських почуттів і навичок найчастіше характерний для молодих, розумово відсталих, психічно хворих батьків. Частіше за все застосовують насильство до дітей такі родини: родини батьків-одинаків, багатодітні родини,вітчим у родині або прийомні батьки. Ризик сексуального насильства над дівчинкою збільшується в родинах із нерідним батьком.
   Досвід підтверджує, що батьки, які використовують насильство для врегулювання конфліктів один з одним, схильні використовувати його і по відношенню до дітей. Жінки, що зазнають насильства від чоловіка, ймовірно частіше застосовують його до своїх дітей.
   Насилля зі сторони близької людини, в якій дитина завжди намагається знайти опору і підтримку приносить велику психологічну і фізіологічну шкоду. В цьому випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування всіх її членів.
   Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.
1. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
2. Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
3. Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
   Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
   Насилля викликає значні емоційні потрясіння – стресові стани, які хворобливо впливають на стан всього організму.
Основними ознаками стресового стану у дітей є:
- Порушення сну (дитина погано засинає і неспокійно спить);
- Дитина швидко втомлюється (загрузки, які давались їй легко, важко переносяться на даному етапі);
- Дитина часто плаче, безпричинно ображається або надто агресивна;
- Дитина розсіяна, забудькувата, невпевнена в собі, непосидюча. У неї спостерігаються нав’язливі рухи;
- Труднощі в дотриманні дисципліни, чи навпаки, дитина надто забита, безвольна;
- Боїться контактів, прагне залишитися на самоті, вперта, схильна до істерик;
- Дитина постійно жує чи смокче щось, чого раніше за нею не спостерігалось;
- Ознаками стресового стану дитини є тремтіння рук, качання головою, похитування плечами, ігри з статевими органами, денне нетримання мочі;
- Деякі діти в стані тривалого стресу починають втрачати вагу, виглядають змарнілими, або ж навпаки, у них починає розвиватися ожиріння;
- Розлади пам’яті, уяви, слабка концентрація уваги, втрата інтересу до всього, що раніше викликало активність.
   Діти, які знаходяться в стані психологічного стресу частіше за все відчувають тривогу, невпевненість, злість, і завжди – СТРАХ.
В ситуації тривалого стресу можуть розвинутись психологічні відхилення і проблеми: розвиваються хвороби, діти відстають в рості, розумовому розвиткові. Пережите в дитинстві насилля накладає відбиток на подальше життя дитини.
   Основна небезпека жорстокого поводження батьків з дітьми полягає в тому, що б’ючи їх, чи негативно впливаючи на їх психіку шляхом погроз ображань та принижень вони створюють умови для виникнення і наступного закріплення в дітях психічних аномалій, що містять жорстокість. Погрози та примушування викликають почуття страху, незахищеності. Почуття страху веде до внутрішнього опору: агресивності в одних випадках і апатії, байдужості, пасивності в інших. Такі психологічні проблеми тягнуть за собою проблеми педагогічні: лицемірство, грубість, обман. Насилля в сім'ї веде до відчуження дитини, а за відчуженням іде неслухняність та важковиховуваність.
   Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію однієї літньої дами. Коли вона була молодою матір'ю, то вірила, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, їй здалося, що він уперше в житті заслуговує на те, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і тривалий час не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш кинути у мене!» Тут мати також розплакалася, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче завдати мені болю. Для цього і камінь стане в пригоді...». Потім жінка поклала камінь на кухонну полицю, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент,— жодного насилля!..» Непогано було б нам усім покласти на кухонну поличку невеликий камінець, як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!
Фізичні покарання і їх наслідок – психічні травми стають ланками одного кола насилля, яке тягнеться з покоління в покоління. Людина, що зазнала насилля, сама стає джерелом насилля по відношенню до своїх і чужих дітей. Уникнути негативних наслідків покарань можна при дотриманні таких умов:
1. Не застосовувати фізичні покарання.
2. Батьки повинні дати відчути дитині, що люблять її, не дивлячись на покарання, що її позбавляють любові, уваги й турботи лише на якийсь час, що батьки не менше дитини засмучені такою ситуацією.
3. Покарання повинно відноситись не до всієї особистості дитини, а до конкретного випадку за який її покарано.

Батькам дошкільника  "Як провести вихідні дні"

     Усі з нетерпінням очікують вихідні дні, як дорослі так і діти. За тиждень організм втомлюється не лише фізично, а й психологічно. Ваша дитина цілий день перебуває в дошкільному закладі, ввечері вдома майже немає часу на спілкування в родині.

Тому у вихідні дні так важливо, якомога більше приділяти увагу один одному у сім'ї, а особливо це потрібно дитині. Все, що ми не встигли розказати, показати дітям у будні дні, ви повинні зробити це за вихідні.

Як же правильно провести вихідні дні з користю для дитини і самих дорослих?

     По-перше, необхідно як найбільше перебувати на свіжому повітрі. Якщо дозволяє погода, відвідайте з дітьми ліс, водойму, парк. Багато молодих сімей полюбляють відпочинок на лоні природи, але все зводиться до вогнища, шашликів та навіть до банальної випивки. А діти в цей час представлені самі собі. І чим вони займаються в цей час батьків не дуже турбує, лиш би не заважали дорослим "культурно відпочивати". Користі від такого походу на природу дітям немає, а ось шкоди по-вінця. Адже дії батьків не співпадають з тим, чого їх навчали вихователі. А саме: розводити багаття у лісі, ламати гілки та нищити дерева й кущі, смітити, розпивати алкогольні напої, палити цигарки тощо.

     Якщо ви ідете з дітьми на природу, то повинні звертати увагу на все живе, дивуватися, задавати дітям запитання, відповідати на їхні, а ні в якому разі не ігнорувати. Якщо ж можливо ви не знаєте правильної відповіді, то краще не придумуйте щось самі, а пообіцяйте (і обов'язково виконайте) знайти відповідь у книгах, коли повернетесь додому.

     По-друге, дітям, та й вам також, корисно побувати в театрі, цирку, зоопарку, на атракціонах. Звичайно це зараз коштує чималих грошей, але години спілкування з дитиною, перегляд вистави з нею, а потім обговорення баченого, захват вашого малюка тим, що це все було разом з вами не має ціни - тому що це спілкування безцінне.

      Якщо ж на дворі погода не дозволяє вийти за поріг, то і вдома можна знайти масу цікавого і корисного для спілкування з дитиною: почитати книгу і обговорити прочитане, пограти в шашки, чи шахи, лото, розіграти театральну виставу по знайомій і любимій казці. Залучити дитину до спільної хатньої праці: навести порядок в своєму куточку з іграшками, витерти пил, помити посуд тощо. Все це слід робити так, щоб малюк працював "не з під палки" а із задоволенням: заохочуйте, підбадьорюйте, не скупіться на похвалу. Навіть, якщо розбилась ваша любима чашка, то заспокійте дитину, що то не саме страшне, та й взагалі ви вже давно мріяли купити іншу ще кращу чашку, але трішки жаль викидати цю.

     Батьки, які люблять своїх дітей, завжди знають, як розумно провести вихідні дні з користю і для себе і, головне, для своєї дитини. Цей "потрачений" час на спілкування з сином чи донькою вернеться до вас сторицею вдячністю маленьких сердечок ваших дітей.

         

КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

Першокласник сьогодення і першокласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.

5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.

7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.

10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

16. Знати 10-12 основних кольорів.

17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

18. Слухати казку і переказати ключові події.

19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Різке збільшення зросту.

9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» тощо).

ЩО РОБИТИ З НЕКЕРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Автор: Марина Комісарова, психолог

Дуже часто в дитячо-батьківських спільнотах з’являються запитання, що робити з некерованими і абсолютно неслухняними дітьми. На них не діє взагалі нічого. Багато батьків стикаються з підлітковою некерованістю, з неможливістю вплинути на дитину 13-17 років. Вона нічого не слухає. Ну і нарешті, є абсолютно некеровані (з боку соціуму) дорослі. Їх, як правило, відносять до злочинців, і це теж цікава проблема.

Усі три проблеми, з точки зору психофізіології, пов’язані. Усе це різні ступені одного й того самого. Просто важкі діти не завжди стають важкими підлітками, і ще рідше перетворюються на правопорушників. Більшість щасливо минають такий період у дитинстві або в пубертаті, а в дорослому віці стають розумними людьми і добрими громадянами. Однак не всі. Іноді трапляються люди, які в дитинстві або навіть у підлітковому віці були цілком слухняними, а потім перетворилися на некерованих. Це буває рідко, але все ж буває.

Що це таке?

У першу чергу — це надто високий поріг фрустрації. Батькам важких дітей краще зрозуміти цю тему, щоб не боротися з неслухняністю різними дикими і шкідливими (тобто такими, що загострюють проблему) способами на кшталт ременя. Тим паче нерозумно карати підлітків (позбавляючи прогулянок і відбираючи гаджети).

Для звичайної дитини у важкий період це всього лише образливо і створює розлад з батьками та бажання більше від них приховувати та раніше втекти з дому.

А для справді важкої дитини це ще більше підвищує поріг фрустрації, загартовує, заводить і робить батьків мішенню для боротьби.

Тема порога фрустрації для нефахівців — важка. Спробую пояснити максимально спрощено. Діти народжуються різними, кожен зі своєю своєрідною нервовою організацією. Ще більш різними діти стають, коли до нервової організації додається унікальний досвід розвитку.

Колись прекрасний вчений Лев Гумільов досліджував проблему пасіонарності (а пасіонарність у багатьох випадках — це саме ось така повна некерованість і неслухняність) і дійшов висновку, що пасіонарність, можливо, залежить від особливих спалахів на Сонці. Серед соціальних Гумільов виділив такий фактор, як схрещення етносів — не стільки різних генів, скільки кардинально різних культур.

Сучасні дослідження схиляються до тієї ж точки зору. У появі такої нервової організації беруть участь і мутації, і генні особливості, і особливе соціальне середовище, в якому є розлом між моральними смислами.

Саму по собі пасіонарність Гумільов вважав дуже важливим і потрібним для людства явищем, проте зазначав, що неправильно спрямована і використана, вона може перетворитися на біду. Виражений пасіонарій не зупиняється ні перед якими перешкодами, будь-яка перешкода лише сильніше стимулює його на активність і на прагнення до мети. Навіть якщо мета — блага, така людина може виявитися небезпечною (тим паче що благо – відносне). А якщо мета — не загальне благо? Страшно уявити, на що здатний такий монстр, одержимий ідеєю переробити світ за своїм планом. Та й нащо уявляти? Можна почитати історію.

Також Гумільов виділяв як окремі типи субпасіонаріїв (людей, енергія яких спрямована на саморуйнування, самознищення) і гармонійних (людей, які живуть нормально, спокійно і добре вписуються в соціальні рамки). Усе це досить умовно. Може бути гармонійна людина з рисами пасіонарія або, навпаки, субпасіонарія, причому іноді в різні періоди життя.

З точки зору психофізіології, субпасіонаріїв можна віднести до людей з дуже низьким порогом фрустрації, гармонійних людей — до тих, у кого поріг фрустрації нормальний, а от пасіонарії — це люди з дуже високим, іноді ненормально високим порогом фрустрації.

Поняття фрустрації багато хто тлумачить неправильно, навіть деякі психологи.

Фрустрація — це не агресія, яка виникає при зіткненні потреби людини з перешкодою. Ні. Агресія — це лише одна з форм реакції на фрустрацію, причому Курт Левін вважав фрустрацію, супроводжувану агресією, неповною. Тому що агресія — це додаткова енергія, яка виділяється у спробі все-таки подолати перешкоду. Ви натрапили на перешкоду і розлютившись спробували її зламати. У вас неповна фрустрація, оскільки ви все ще намагаєтеся продовжувати рух до мети, нехай і таким деструктивним шляхом.

Справжня фрустрація — це коли людина припиняє рух, зіткнувшись з перешкодою, здається, не може направити ту саму енергію ні на що конструктивне. Вона просто її притамовує, гасить або направляє агресію всередину себе.

Звичайна людина, сильна потреба якої зіткнулася з перешкодою, спочатку намагається цю перешкоду подолати, потім шукає обхідні шляхи і, збагнувши, що перешкода нездоланна, частину потреби фруструє (гасить), а частину намагається кудись перенаправити (не фруструє). Це — соціально адекватна істота. В ідеалі мала частина має гаситися, а велика — перенаправлятися. Це добре адаптована і стресостійка особистість.

Яскраво виражений пасіонарій — це людина, потреба якої взагалі не знає перешкод. Вона ніколи не відмовиться від своєї мети. Вона або помре, або проб’є перешкоду головою (і так, більшість якраз помирають, звісно). У крайньому випадку вона придумає спосіб обійти цю стіну, але не манівцями, і не стане довго вичікувати, адже кипить пристрастю. Пасіонарність — це сильна пристрасність (пассіо = пристрасть).

Ви розумієте, що таке поріг фрустрації? Це такий умовний поріг, який залежить від якостей психіки і особистості, досягши якого людина вважає, що перешкода надто велика і витрачати свою енергію далі безглуздо.

Нормальна людина бачить об’єктивні «не можна», «неможливо», «надто дорого буде коштувати» і відступає. Пасіонарій починає рватися вперед з подвійною силою. Так, справжнього пасіонарія перешкоди тільки заводять. Якщо поріг фрустрації людини дуже і дуже високий, немає такої перешкоди, яку б вона сприйняла для себе як непрохідну.

З точки зору психофізіології — це патологія, оскільки такі люди досить погано адаптовані для життя в середовищі і, тим паче, соціумі, вони часто гинуть. Однак, якщо не брати крайнощі, тобто не розглядати вкрай високий поріг фрустрації, а розглядати просто підвищений, то ми бачимо дуже цілеспрямовану людину, можливо героя, а можливо й злочинця, але особистість досить сильну (поки її не зламали фізично або не вбили).

Надто низький поріг фрустрації — така ж патологія. Така людина від будь-яких труднощів пасує. Вона готова будь-яке зовнішнє правило прийняти як закон і не намагатиметься його обійти, а зустрівши на шляху опір, одразу поступиться. Норма — завжди посередині, але своєрідність людей полягає в тому, що деякі нормальні люди мають знижений поріг фрустрації, деякі підвищений, і всім їм потрібно (і можна) вчитися щасливо жити.

І ось тепер уявіть собі маленьку дитину. Вашу важку і зовсім некеровану.

Вона фізіологічно зроблена інакше, ніж її однолітки, з якими ви її порівнюєте. Який сенс її лупцювати? Якщо це від безпорадності і злості — добре (попийте краще заспокійливе), але якщо це свідомий метод виховання, то ви — дурні, а не батьки.

Більшість некерованих дітей, минувши кризу 3-річного віку (після 4 років приблизно), стають цілком керованими. Але (!) якщо батьки ще не зіпсували з ними стосунки, поки лупцювали їх і мучили під час трирічної кризи. За цей час можна стати ворогом дитини, особливо якщо у вас справжній пасіонарій.

Чим відрізняється некерована дитина від слухняної і тихої?

Слухняна дитина більш чутлива, емоційно чуйна, вразлива, тривожна, тому її поріг фрустрації набагато нижчий. Мама просто подивилася сумно, похитала головою, і бажання дитини лізти ось на ту високу полицю зникло.

Зовнішнє «не можна» стало достатньою перешкодою, адже її поріг фрустрації дуже низький, достатньо практично будь-якої перепони, щоб дитина відступила.

Ви бачите, що надто слухняна дитина — це теж не дуже добре, правильно? Будь-яке зовнішнє «ні» одразу стає її внутрішнім законом, вона піддається навіюванню, вона повністю керована. Усе добре в міру.

А що таке дуже неслухняна дитина? О, вона вас взагалі не чує. Для неї ваше репетування — просто шум, як звук моря. Її збудження від бажання (нервове, фізіологічне, психіка у неї так влаштована) настільки сильне, що ви можете хоч вбитися, але вона лізтиме туди, куди задумала. Якщо поріг фрустрації дуже високий, ви можете бити її смертним боєм, вона буде плакати, але все одно лізти. Ніякі страждання її не зупинять, бо страх — ніщо в порівнянні з її потребою. Ще раз повторюю, швидше за все (9 з 10), вона переросте цей період, стане адекватною, але поки вона така. Просто прийміть цей факт, для початку.

Ви даремно вважаєте, що слухняна дитина більш розумна і хороша — її потреба просто не має такої енергетичної сили. Вона не така пристрасна. Її потреба слабкіше, вона легко знімається забороною. А ваша жахлива дитина має бажання сильні й могутні. Вона — тайфун. Ось така вам дісталася. Що роблять батьки, коли б’ють і карають таких дітей? Вони можуть перетворювати їх з можливих героїв на можливих злочинців. Так, не будемо боятися гучних слів, це приблизно так і буває. Не завжди, на щастя, але нерідко.

Чим відрізняється герой від злочинця? Перший хоче робити щось на благо суспільства, другий — антисоціальний і хоче грабувати інших. Другого можна вважати психопатом, і з пасіонаріїв, яких били в дитинстві, часто виходять психопати. Самі уявіть, їх потреба має неймовірну енергетичну міць, впоратися з нею вони не можуть, немає психічних резервів. А з боку суспільства (яке уособлюють батьки і вчителі) весь час надходять побої і покарання. Що залишається дітям? По-перше, вчитися брехати і прикидатися (для самозахисту), по-друге, зненавидіти суспільство як головного ворога і шукати засоби боротьби і помсти. Розуміти це треба не заради виправдання злочинців, а заради зменшення їх кількості.

Відсоток справжніх пасіонаріїв дуже малий. Великі герої і справжні лиходії — рідкість.

Більшість некерованих дітей пізніше нормалізують поріг фрустрації, стануть абсолютно нормальними і законослухняними громадянами. Але не потрібно в періоди їхніх бунтів псувати з ними стосунки і налаштовувати їх проти себе та соціуму, ускладнюючи собі життя, а їм — соціальну адаптацію.

А що можна робити, я зараз розповім.

Я зараз не можу сказати, що робити з дітьми зі справжнім розладом поведінки (які і в 8-10 років усе руйнують, поводяться агресивно і не рахуються з мінімальними правилами) і як виправляти підлітків-психопатів — це надто складна проблема (хоча цікава і багато досліджень та експериментів нині ведуться). Але я можу сказати, що можна робити з маленькими дітьми з підвищеним порогом фрустрації, ось саме тими, які не хочуть слухатися, дуже вперті, наполягають на своєму, брешуть (бо їх карають) і порушують усі заборони.

Їхню енергію фруструвати дуже складно або неможливо, їм часом простіше переламати всі кістки, ніж заборонити чогось хотіти і кудись лізти. Але їхню енергію можна ПЕРЕНАПРАВИТИ, запропонувавши одну або кілька інших цілей. І це ЄДИНИЙ спосіб. Розумієте? Заборонити, зупинити, залякати, довести — практично неможливо.

Перенаправити увагу можна. Це єдиний варіант. І краще зайняти їх увагу до того, як вони самі виберуть собі деструктивну мету, інакше відволікти буде складно.

Заздалегідь треба забивати їхню увагу. Якщо залишиться пустка, вони заповнять її самі і так, що вам це не сподобається.

Батьки повинні дуже добре зрозуміти, що головний ворог таких дітей — НУДЬГА. Від нудьги такі діти готові не те що заборони батьківські порушувати, а у вікно вистрибнути, і це не жарт. Зрозумійте, психіка у людей різна. А несформована дитяча психіка — особливо химерна. Тривожні діти набагато краще нудьгу переносять, а ось такі діти зовсім не можуть, нудьга вбиває їх і виносить їм мозок. Вони відчувають справжню муку, найсильнішу пекельну муку, коли ви змушуєте їх просто сидіти або займатися чимось нудним, корисним, але нецікавим. Їм потрібні емоції, вони емоційні ненажери від народження. Вони підростуть і навчаться саморегуляції, а поки їм дуже складно жити в вашому нудному дорослому світі. Не ставте ніколи таких дітей у кут, не карайте нудьгою і сидінням на стільчику, не поводьтеся як дурні монстри. Вони і так не зносять нудьги, а ви ще більше мучите їх.

Якщо ж ви б’єте таких дітей, ви не тільки створюєте у них образ ворогів-дорослих, а й піднімаєте, загартовує їм больовий поріг, і скоро вони починають любити битися, любити навіть фізичні покарання, любити кров і побої (наносити і отримувати, так). Це складно уявити, але це так. Для пасіонаріїв це дуже характерно: в емоційному напруженні вони не відчувають і не бояться болю. А якщо больовий поріг з дитинства натренований, тим більше вони потім обожнюють бійки.

Нудьга настільки нестерпна для таких дітей, що будь-які біль і небезпека стають для них благом. А ви додатково ще й привчаєте їх до болю, робите біль для них звичним або навіть приємним. Навіщо?

Краще нехай їхній больовий поріг залишається нижчим, тоді перед болем зберігатиметься пієтет, бар’єр, і вони менше будуть ризикувати здоров’ям у своєму житті. Біль несе захисну функцію, не треба її усувати, це дуже небезпечно.

Єдиний спосіб поводитися з такими дітьми — тримати їх постійно в стані якоїсь захопленості, якихось цікавих завдань. О так, це важко, але це єдиний спосіб. Щойно вони занудьгують, вони починають порушувати ваші заборони, робити все, що не можна, рватися до небезпек і пригод. Не думайте, що їхня мета — зводити вас з розуму, але для них краще це, ніж просто сидіти в нестерпних чотирьох стінах у нескінченно розтягнутому часі. Час для такої дитини розтягнутий так, що кожні п’ять хвилин перетворюються на п’ять тижнів. Уявіть собі, що вам потрібно п’ять тижнів сидіти і дивитися в стіну. Ви захочете розбити собі голову об цю стіну, чи не так? Ось саме цього хоче і ваша дитина.

Не порівнюйте свою дитину з іншою. Інша має іншу психіку, вона переносить нудьгу краще. Вона може протягом години зосереджено розглядати книжку або іграшку (надто низький поріг фрустрації — це теж погано, повторюю, до певного віку здорові діти повинні бути непосидючими). А ваша ось така, їй нестерпно в звичайних умовах, вона потребує постійного екшену, постійної гри, постійної зміни подій, постійного навантаження: психічного і фізичного.

Ваше завдання не лише нагодувати її і вкласти спати, а й забезпечити їй адекватний рівень навантаження, вражень і стимулів. Якщо їх буде замало, вона буде нудитися і скаженіти, вити і лізти на стінки. Вона буде виносити вам мозок. Або трощити все довкола.

Тримайтеся. Якщо ви з честю переживете цей кризовий період (зазвичай криза триває рік-два), ви отримаєте адекватних, але енергійних сина або доньку, і ви ще подякуєте йому або їй, що вони саме такі. Майже всі особливості психіки (здорової) мають свої недоліки і свої переваги.